Августин Іванович Волошин(русин. Августин Іванович Волошин, укр. Авґустин Іванович Волошин, чеш. Augustin Vološin, угор. Ágoston Volosin; 17 березня 1874 – 19 липня 1945) – політичний, культурний та релігійний діяч Закарпаття, грекокатолицький священик.

У 1938 році – прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 році – президент цієї держави.

Народився 17 березня 1874 року у Келечині. Здобув освіту в Ужгородській семінарії та Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав участь в українофільському культурному русі.

У 1917-1938 роках – директор учительської семінарії в Ужгороді; автор низки підручників.

Вів активну політичну діяльністьз 1919 року. Заснував та керував правою Народно-християнською партією (1923-1939), від якої обирався депутатом до парламенту Чехословаччини (1925-1929).

Прихильники Волошина досягли значного впливу в області та активно критикували перший автономний уряд Андрія Бродія. Через два тижні після його призначення 8 жовтня 1938 року празька влада заарештувала Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустили уряд. Нову адміністрацію було складено виключно з українофілів, і новим прем'єр-міністром автономної Карпатської України 26 жовтня 1938 року був призначений Волошин. Перебуваючи на своєму посту, Волошин оголосив про розпуск усіх партій та політичних організацій, за винятком власного Українського національного об'єднання. Партія Волошина «Українське народне об'єднання» (УНО), усунувши політичних конкурентів, перемогла на виборах до сейму Карпатської України з 86,1 % голосів, як єдина партія, що брала участь. Волошиним у Підкарпатській Русі було встановлено авторитарний режим.

Після розпаду Чехословаччини внаслідок німецької агресії 15 березня 1939 року Волошин у Хусті оголосив Карпатську Україну незалежною державою, ставши її першим та єдиним президентом та затвердивши конституцію з національною символікою на засіданні сейму. Гітлер дозволив регенту Угорщини Міклошу Хорті окупувати Карпатську Україну відразу ж після її проголошення (власне, угорське вторгнення розпочалося ще 14 березня). Волошин звернувся за допомогою до нацистської Німеччини, сподіваючись повторити успіх Йозефа Тисо, який проголосив дружню Берліну «суверенну» Словаччину, проте німці проігнорували вимоги керівника Карпатської України.

Після невдалих спроб приєднання Карпатської України до Угорщини та Румунії у вигляді автономії Волошин разом із урядом емігрував через Румунію до Югославії, звідти переїхав на зайняту німцями територію та оселився у Празі. Відомі контакти Волошина із керівництвом нацистської Німеччини. Після нападу Німеччини на СРСР Волошин звернувся до Гітлера з листом, пропонуючи себе на пост президента зайнятою німецькою армією України. Проте Гітлер мав інші плани.

У травні 1945 року Волошин був заарештований у Празі СМЕРШ. Через кілька днів відправлений до Москви, де у Бутирській в'язниці, згідно з офіційною версією, помер від паралічу серця.

У 1938 році – прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 році – президент цієї держави.

Біографія

Народився 17 березня 1874 року у Келечині. Здобув освіту в Ужгородській семінарії та Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав участь в українофільському культурному русі.

У 1917-1938 роках – директор учительської семінарії в Ужгороді; автор низки підручників.

Вів активну політичну діяльність із 1919 року. Заснував та керував правою Народно-християнською партією (1923-1939), від якої обирався депутатом до парламенту Чехословаччини (1925-1929).

Прихильники Волошина досягли значного впливу в області та активно критикували перший автономний уряд Андрія Бродія. Через два тижні після його призначення 8 жовтня 1938 року празька влада заарештувала Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустили уряд. Нову адміністрацію було складено виключно з українофілів, і новим прем'єр-міністром автономної Карпатської України 26 жовтня 1938 року був призначений Волошин. Перебуваючи на своєму посту, Волошин оголосив про розпуск усіх партій та політичних організацій, за винятком власного Українського національного об'єднання. Партія Волошина «Українське народне об'єднання» (УНО), усунувши політичних конкурентів, перемогла на виборах до сейму Карпатської України з 86,1 % голосів, як єдина партія, що брала участь. Волошиним у Підкарпатській Русі було встановлено авторитарний режим.

Після розпаду Чехословаччини внаслідок німецької агресії 15 березня 1939 року Волошин у Хусті оголосив Карпатську Україну незалежною державою, ставши її першим та єдиним президентом та затвердивши конституцію з національною символікою на засіданні сейму. Гітлер дозволив регенту Угорщини Міклошу Хорті окупувати Карпатську Україну відразу ж після її проголошення (власне, угорське вторгнення розпочалося ще 14 березня). Волошин звернувся за допомогою до нацистської Німеччини, сподіваючись повторити успіх Йозефа Тисо, який проголосив дружню Берліну «суверенну» Словаччину, проте німці проігнорували вимоги керівника Карпатської України.

Після невдалих спроб приєднання Карпатської України до Угорщини та Румунії у вигляді автономії Волошин разом із урядом емігрував через Румунію до Югославії, звідти переїхав на зайняту німцями територію та оселився у Празі. Відомі контакти Волошина із керівництвом нацистської Німеччини. Після нападу Німеччини на СРСР Волошин звернувся до Гітлера з листом, пропонуючи себе на пост президента зайнятою німецькою армією України. Проте Гітлер мав інші плани.

У травні 1945 року Волошин був заарештований у Празі СМЕРШ, проте незабаром його звільнили і видали йому охоронну грамоту. Через кілька днів заарештований повторно та відправлений до Москви, де у Бутирській в'язниці, згідно з офіційною версією, помер від паралічу серця.

Пам'ять

Августину Волошину встановлено пам'ятник в Ужгороді, його ім'ям названо вулиці у Львові, Мукачеві, Сваляві та Верхній Визниці.

Нагороди

• Присвоєно звання Героя України (Указ Президента України Леоніда Кучми №257/2002 від 15 березня 2002 року – за визначну особисту роль у боротьбі за утвердження української державності).

Волошин Августин (1874–1945), політичний діяч Закарпаття. Народився 17 березня 1874 р. у с.Келечини Міжгірського району. Закінчив Ужгородську гімназію (1892), Богословську академію в Ужгороді (1896), фізико-математичний факультет Вищої педагогічної школи у Будапешті (1900). Священик Української греко-католицької церкви (1897), папський прелат (1933). Професор греко-католицької учительської семінарії (1900) та її директор (1917-1938). Організатор та голова Християнської Народної Партії (1925-1938), депутат парламенту Чехословаччини (1925-1929). 1938 р. очолив створене на Закарпатті Українське Національне Об'єднання (УНО). З жовтня 1938 р. держсекретар, а з 27 жовтня 1938 р. – прем'єр-міністр автономного уряду Підкарпатської Русі (з 30 грудня 1938 р. – Карпатської України) у складі Чехословаччини. 14 березня 1939 р. проголосив незалежність Карпатської України та 15 березня на засіданні Сейму був обраний її президентом. Після окупації території Карпатської України угорськими військами (17 березня 1939 р.) емігрував до Відня, потім до Праги, на територію німецького Протекторату Богемія та Моравія. Завідував кафедрою фінансованого німцями Українського Вільного Університету, у 1945 р. призначений його ректором. Після визволення Праги радянськими військамибув заарештований 15 травня 1945 р. та вивезений до СРСР. Помер 19 липня 1945 р. у Москві, у Бутирській в'язниці від паралічу серця.

Волошин Августин (17.03.1874 - 11.07.1945) - український суспільно-політичний та державний діяч. Урожай. с. Келечин округу Волова (Західна Україна), підданий Чехословаччині. У 1918 став членом-засновником Руської народної ради (Руської Народної Ради), потім - головою Центральної Руської (Української) народної ради в Ужгороді (Центральний Руський (Українська) Народна Рада в Ужгороді). У 1922 В. разом з М. Бращайком, М. Дашнаєм та ін. організував Християнсько-Народну партію (Християнсько-Народну Партію). У 1925-1929 – депутат чехословацького парламенту. У 1935-38 обраний почесним головою товариства "Просвіта" в Ужгороді. У жовтні 1939 року після створення автономного уряду Карпатської України став спочатку держсекретарем, а 26.10.1938 був обраний прем'єр-міністром Карпатської України. 14.03.1939 парламент, що зібрався в Хусті, оголосив про незалежність Карпатської України, прийняв Конституцію і обрав В. президентом української держави. Після того, як угорські війська зайняли територію Карпатської України, емігрував до Чехословаччини, працював в Українському вільному університеті, очолював кафедру педагогіки, потім був обраний ректором університету. 15.05.1945 Ст був заарештований і вивезений в СРСР. 19.07.1945, перебуваючи на лікуванні у лікарні Бутирської в'язниці, помер від паралічу серця. Автор ряду педагогічних робіт: «Педагопчна психолопя» (1920), «Педагопка і дидактика» (1920), «Коротка icTopifl педагопки» (1921), драматичних творів «Маруся Верховинка» (1931), «Без бога нi до5 ) та ін.

Українські націоналістичні організації у роки Другої світової війни. документи. У двох томах. Том 2. 1944–1945. Біографічні довідки З. 1020.

Далі читайте:

Повідомлення в. о. начальника слідчого управління у м. Тернополі Гончарука до Воєводського управління державної поліції про настрої української молоді, яка перебуває у складі «Карпатської січі» та становищі в Закарпатській Русі. 3 лютого 1939 р. (див. Волошина).

Карпатська Україна 1938-1939 рр.(хронологічна таблиця).

Друга світова війна 1939-1945 рр. . (хронологічна таблиця).

Августин Іванович Волошин(русин. Августин Іванович Волошин, укр. Авґустин Іванович Волошин, чеш. Augustin Voloin, угор. goston Volosin; 17 березня 1874 - 19 липня 1945) - український політичний, культурний та релігійний діяч Закарпаття, грекокатолицький священик

У 1938 році – прем'єр-міністр уряду Карпатської України – автономної території у складі Чехословаччини, у березні 1939 року – президент самопроголошеної самостійної Карпатської України.

Біографія

Ранні роки. Педагогічна діяльність

Народився 17 березня 1874 року в Келечині, на Закарпатті, в сім'ї спадкового сільського священика. У сім'ї також було три дочки – Ольга, Олена та Елеонора.

З 1884 по 1892 р. навчався у Ужгородській гімназії. Один рік (1892–1893) провчився на теологічному факультеті Будапештського університету, відрахувався за станом здоров'я. У 1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики та фізики у середніх навчальних закладах.

З 1900 до 1917 р.р. був викладачем, а з 1917 до 1938 р.р. – директором учительської семінарії в Ужгороді. Автор низки підручників.

Організатор низки культурно-просвітницьких та освітніх організацій Закарпаття, з 1935 р. – голова Етнографічного товариства Підкарпатської Русі.

Релігійна діяльність

Висвячений у 1897 р. і призначений у парафію Преображенської церкви Ужгорода.

З 1922 р. редактор релігійного журналу "Благовіст".

З 1933 р. – папський прелат Мукачівської грекокатолицької єпархії.

Політична діяльність

З молодих років брав участь в українофільському культурному русі. Співпрацював із низкою відомих культурних та політичних діячів краю – Августином Штефаном, Гіядором Стрипським, Анталом Годинкою. У 1903-1918 роках. редагував в Ужгороді газету "Наука" – довгий час єдине українське видання в Угорщині.

Вів активну політичну діяльність із 1919 року. Заснував та керував правою Народно-християнською партією (1923-1939), від якої був обраний депутатом парламенту Чехословаччини (1925-1929).

На чолі Закарпаття

Прихильники Волошина досягли значного впливу в області та активно критикували перший автономний уряд Андрія Бродія. Через два тижні після його призначення 8 жовтня 1938 року празька влада заарештувала Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустили уряд. Нову адміністрацію було складено виключно з українофілів, і новим прем'єр-міністром автономної Карпатської України 26 жовтня 1938 року був призначений Волошин.

Під контролем уряду Волошина була лише частина Підкарпатської Русі з центром у Хусті. Південні райони краю вже у листопаді 1938 року захоплені Угорщиною. Проте Волошин діяв швидко і рішуче, використовуючи той факт, що чехословацький уряд усе менш міг контролювати ситуацію в Закарпатті. Влада намагалася втрутитися і навіть зняла з посади місцевого міністра внутрішніх справ Є. Бачинського, призначивши замість нього Л. Прхалу. Проте уряд Волошина змусив Прагу піти на поступки, і Л. Прхала став міністром транспорту. 20 січня 1939 року уряд Волошина заборонив усі політичні партії, окрім Українського національного об'єднання. Проте на такий крок місцеве населення та Прага були не готові. 6 лютого 1939 року уряд автономії уточнив, що дозволено діяльність 4-х партій: аграрної, націонал-соціалістичної, соціал-демократичної та християнсько-народної. Партія Волошина «Українське народне об'єднання» (УНО), усунувши політичних конкурентів, перемогла на виборах до сейму Карпатської України з 86,1 % голосів, як єдина партія, що брала участь.

Важливим заходом Волошина була українізація державного апарату, значну частину якого на Закарпатті складали чехи. Вже 23 грудня 1938 року вийшло розпорядження, що всі службовці повинні знати українську мову.

Після розпаду Чехословаччини внаслідок німецької агресії 15 березня 1939 року Волошин у Хусті оголосив Карпатську Україну незалежною державою, ставши її першим та єдиним президентом та затвердивши конституцію з національною символікою на засіданні сейму. Гітлер дозволив регенту Угорщини Міклошу Хорті окупувати Карпатську Україну відразу ж після її проголошення (власне, угорське вторгнення розпочалося ще 14 березня). Волошин звернувся за допомогою до нацистської Німеччини, яка проголосила дружню Берліну «суверенну» Словаччину, проте німці проігнорували вимоги керівника Карпатської України.