Історія життя Дарії Салтикової і сьогодні продовжує наводити жах. Вона по-звірячому вбила кілька десятків підвладних їй кріпаків. Розпорядження провести ретельне розслідування йшло від імені імператриці Катерини II. Але справа просувалася надто повільно. Проте сьогодні цей судовий процес назвали б показовим, який би визначив найважливіші орієнтири. внутрішньої політики Російської імперіїкінця вісімнадцятого століття.

Біографія Дарії Салтикової

Що це була за людина – Дар'я Миколаївна Салтикова? У сучасних текстах зустрічаються зовсім різні описи її зовнішності та способу життя. Одні історики стверджують, що вона була досить гарна, інші досліджували, що називають Салтичиху потворною жінкою. У зборах Музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна зберігається портрет практично повної її тезки та дальньої родички – Дарії Петрівни Салтикової. До речі, її рідна сестра, Наталя Петрівна (у заміжжі Голіцина), через багато років стала прообразом Пікової Дами Пушкіна. Портрет був написаний у Парижі в тому самому 1762, коли в Москві на Салтикову завели слідчу справу.

Портретами Салтичихи часто називають зображення цієї пані (фото нижче) у молодості та зрілості. Але це не Дарія Салтикова. На деяких портретах невідомої поміщиці видно орден, а справжня Салтикова жодних нагород за своє життя не здобула. Більшість інформації про Салтичихе можна дізнатися з матеріалів слідчої справи, що зберігається в Російському державному архіві стародавніх актів. У ХІХ столітті за матеріалами цієї справи було опубліковано кілька статей істориків-аматорів.

Походження та ранні роки

Яка реальна історіяДарії Салтикової? Російська поміщиця, що увійшла в історію як убивця десятків кріпаків, народилася в 1730 році в заможній родині дворянина Миколи Автономовича Іванова від його шлюбу з Ганною Іоанівною Давидовою. Дід Салтичихи свого часу був наближеним до Петра Першого і зібрав для нащадків велику спадщину. У спорідненості з нею були вельможі зі знатними прізвищами - Мусини-Пушкіни, Товсті, Строганові та Давидові. Про раннє дитинство Дар'ї Іванової нічого не відомо.

Жертви Дар'ї Салтичихи

Багата юна леді вийшла заміж за ротмістра Кінного полку Гліба Олексійовича Салтикова, який був на шістнадцять років старший. У двадцять п'ять років Дар'я Миколаївна стала вдовою та повноправною власницею всіх своїх маєтків та селян. При цьому вона починає терзати своїх рабів: б'є їх качалкою, батогом, праскою за уявні повинності прибирання кімнат, палить жертвам волосся, щипцями для завивки волосся припікає обличчя. Страждали переважно дівчата та жінки, іноді діставалося і чоловікам. Жертв добивали у дворі лакеї батогами, батогами та ціпками. Якщо вона справді винищила зі світла душ, то це четверта частина кріпаків, що належали їй.

Через півроку після смерті чоловіка Дар'я Слатикова починає по-звірячому бити кріпаків. Катування починалися з завдання жертві кількох ударів першим предметом, що потрапив під руку. Найчастіше це було поліно. Поступово тяжкість ран ставала сильнішою, а самі побої — тривалішими і все витонченішими. Дарина Салтикова обливала молодих дівчат і жінок окропом, била їх головою об стіну, хапала жертву за вуха гарячими щипцями для волосся. Багато убитих не мали волосся на голові, були заморені голодом або залишені голими на морозі. Особливо любила Салтичиха вбивати наречених, які мали вийти заміж.

Надалі слідство визначило, що можливими жертвами Салтичихи могли стати 139 кріпаків. Згідно з офіційними даними, п'ятдесят людей вважалися померлими від хвороб, шістнадцять — виїхали або втекли, сімдесят дві особи були відсутні, про решту нічого не відомо. За свідченнями самих кріпаків, Салтикова вбила 75 людей.

Злочини проти дворян

У біографії Дарії Салтикової є не лише вбивствам кріпаків. Вона мстилася і дворянам. Землемір Микола Тютчев (дід поета Федора Івановича Тютчева) довго перебував із нею у романтичних відносинах, але потім вирішив одружитися з іншою дівчиною. Тоді Салтичиха наказала селянам спалити будинок нареченої Тютчева, але люди злякалися. Їх чекало покарання чи то від держави, чи то від поміщиці. Коли Тютчев одружився, він поїхав зі своєю дружиною до Орелу, а Салтикова знову наказала своїм людям вбити їх. Але натомість селяни повідомили про загрозу самому колишньому коханцю поміщиці. Так що відомий російський поет Федір Тютчев міг би ніколи і не народитися саме через ревнощі Дарії Салиткової до колишнього коханого, який узяв за дружину іншу.

Психічне захворювання

Біографія Дарії Салтикової (Салтичихи) здається історією хворої психічно людини. Є версія, що вона страждала на серйозне психічне захворювання. Але у вісімнадцятому столітті кваліфікованих способів поставити точний діагноз просто не було. За життя чоловіка жодної схильності до рукоприкладства у Салтичихи не спостерігалося. Більше того, вона була дуже побожною жінкою, тому про характер і взагалі наявність психічного захворювання можна лише здогадуватися. Один із можливих діагнозів – епілептична психопатія.

Доноси на Салтичиху

Скарг на жорстоке поводження з кріпаками йшло багато ще за часів Єлизавети Петрівни та Петра III. Проте пусте життя Дарії Салтикової тривало дуже довго. Ніхто не перевіряв скарг. Справа в тому, що жінка належала до відомого дворянського роду, представник якого був генерал-губернатором Москви у 1732-1740 роках. Всі справи про жорстокість вирішувалися на її користь. Крім того, Дар'я Салтикова ніколи не скупилася на подарунки імператорам та імператрицям. Донощиків же пороли батогом і посилали до Сибіру.

У Салтикової було багато впливових родичів, вона підкуповувала посадових осіб, тож спочатку скарги призводили лише до покарання самих скаржників. Однак двом селянам, Єрмолаю Ільїну та Савелію Мартинову, кількох дружин яких вона жахливим чином вбила, все ж таки вдалося передати донос особисто Катерині II. Імператриця тоді тільки вступила на престол, тож побажала розібратися з московською поміщицею. Катерина II використала цю справу як показовий процес для демонстрації дворянству готовності боротися з корупцією та зловживаннями на місцях.

Загалом розслідування у справі Салтичихи велося навіть не шість, а вісім років. За два роки до початку правління імператриці Катерини II кріпаки двадцять раз намагалися донести до відома влади інформацію про звірства поміщиці. Але справи не заводили, тому історія Дарії Салиткової — історія бюрократії та корупції. Збереглися конкретні прізвища та посади хабарників. Слідство було розпочато у жовтні 1762 року лише з найвищого наказу імператриці Катерини II.

Розслідування справи

Тринадцятого січня 1764 року імператриця Катерина II наказала шостому департаменту заступницького Сенату оголосити московській дворянці Дарії Миколаївні Салтикової, що якщо вона продовжить упиратися і не зізнається у скоєних нею (вже доведених) злочинах, її піддадуть жорстокою пикою. Салтикова була заарештована та доставлена ​​до поліції. Але привезли її не в розшуковий наказ, де допитували простолюдинів, а в Рибний провулок, на подвір'я московського поліцмейстера Івана Івановича Юшкова.

В особливій кімнаті на очах у заарештованої безжально катували відомого злочинця. Після закінчення акту залякування тридцятитрирічна вдова з зарозумілою усмішкою сказала, що провини за собою не знає і обмовляти себе не збирається. Так відбувалося слідство за абсолютно безпрецедентною для вісімнадцятого століття справі про бузувірства московської пані Салтичихи. Бариня жила і творила свої злочини в центрі Москви, тому свідків було достатньо.

Винесення вироку

За підсумками слідства вдалося з'ясувати, що Дар'я Салтикова (Салтичиха) була винна у смерті тридцяти восьми селян і «залишена в підозрі» з приводу смерті ще двадцяти шести чоловік. Сенатори не винесли конкретний вирок, тому рішення приймала сама імператриця Катерина II. Катерина кілька разів змінювала вирок. Усього існувало як мінімум чотири начерки імператриці. У 1768 остаточне рішення було винесено. Салтыкову засудили до позбавлення дворянського звання та прізвища, відбування «поносного видовища» протягом години та довічного ув'язнення в монастирі.

"Зносне видовище"

Напередодні страти всім видним московським дворянам було розіслано запрошення. Їм слід з'явитися і спостерігати ганебне видовище. З виконання вироку імператриця зробила справжню виставу. Зазвичай такий метод застосовують для залякування та упокорення непокірних. Це означає, що Катерина II знала — все дворянство з її боку. Тоді вона не мала ще великої влади. Саме для противників імператриці, яка для всіх була лише німецькою дружиною німецького ж імператора, було влаштовано показову справу.

У жовтні 1768 року Дар'ю Салиткову прив'язали до стовпа на Червоній площі. Над її головою читався напис «душогубиця та мучителька». Після «поносного видовища» Салтичиха була доставлена ​​до Іоанна-Предтеченського жіночого монастиря для довічного ув'язнення в підземній камері без денного світла та людського спілкування. Жорсткий режим тривав одинадцять років, потім засуджену перевели на прибудову до храму.

Висновок у монастирі

За всієї зовнішньої суворості покарання було такою й серйозною: її як стратили, а й вислали з Москви. За пару років до Салтичихи в монастирі жила її стара бабуся, яка жертвувала великі суми грошей. Ченці досить поблажливо поводилися з в'язнею. Інакше як вона могла прожити одинадцять років у підземній в'язниці, а потім ще двадцять два роки у спеціально підбудованій келії біля стіни собору. Є інформація, що вона навіть мала дитину від охоронця монастиря.

Смерть Салтичихи

Біографія Дарії Салтикової (Салтичихи) закінчилася на сімдесят другому році життя. Вона померла у своїй камері у 1801 році. Після смерті ув'язненої прибудову пристосували під ризницю. Кімнату розібрали разом із будинком собору в 1860 році. Загалом Дар'я Салтикова (реальна її історія справді лякає) провела у в'язниці тридцять три роки. Похована поміщиця на цвинтарі Донського монастиря разом із усією своєю ріднею. Поруч могила того ж року - 1801 року загинув і старший син Салтичихи. Надгробок зберігся до сьогодні.

Іванова – дівоче прізвище Салтичихи. Її батько Микола Автономович Іванов був стовповим дворянином, а дід колись обіймав високу посаду за Петра I. Чоловік Дарії Салтикової Гліб Олексійович служив ротмістром лейб-гвардії Кінного полку. У Салтикових народилися два сини, Федір та Микола.

Примітно, що Салтичиха, яку імператриця Катерина II зрештою, за скоєні злодіяння запроторила до монастирської в'язниці на довічний термін, у результаті пережила всіх членів своєї сім'ї – і чоловіка, і обох синів.

Багато істориків вважають, що, швидше за все, саме після похорону чоловіка у 26-річної вдови «поїхав дах», і вона почала забивати прислугу до смерті.

Де і що вона творила

Салтичиха в Москві мала будинок на розі Великої Луб'янки і Кузнецького Мосту, за іронією долі, зараз там розташовані будівлі, що знаходяться у віданні ФСБ. Плюс до всього, у поміщиці після смерті чоловіка залишилися у спадок маєтку в ряді російських губерній, Салтичиха володіла майже шістьма кріпаками.

На місці маєтку, де садистка найчастіше мучила своїх жертв, тепер розташований Троїцький парк, це неподалік МКАД, район Теплого табору.

До того як помер пан Гліб Олексійович, Дарія Салтикова тримала себе в руках і особливою схильністю до рукоприкладства помічена не була. Більше того, Салтичиха вирізнялася побожністю.

За свідченнями кріпаків, «зрушення по фазі» у Салтичихи відбулося приблизно через півроку після похорону чоловіка – вона почала бити, найчастіше, поленом, своїх селян (переважно жінок і молодих дівчат) за найменші провини, чіпляючись до всякої дрібниці. Потім за наказом пані-садистки поролі, що провинилася, нерідко до смерті. Поступово тортури Салтичихи ставали все витонченішими - володіючи неабиякою силою, вона видирала своїм жертвам волосся, припікала їм вуха щипцями для волосся, обливала окропом.

Хотіла вбити діда поета Федора Тютчева

Дід відомого російського поетаземлемір Микола Тютчев був коханцем цієї мегери. А потім вирішив розв'язатися з нею і одружитися з дівчиною, що сподобалася. Салтичиха наказала своїм кріпакам підпалити дім дівчини, але ті зі страху цього не стали робити. Тоді садистка послала селянських «кілерів» убити молоде подружжя Тютчевих. Але замість взяти гріх на душу, кріпаки попередили самого Тютчева про наміри колишньої коханки.

Живу в Москві, а в некрополі Донського монастиря опинилася вперше. Звичайно, прийшла туди не тільки на це подивитися, хотіла побачити некрополь загалом.

Прочитала колись Акуніна "Цвинтарні історії", одна глава присвячена Донському цвинтарі. Відклалося, що треба було б зайти при нагоді. Раптом випадок нарешті відбувся. Мені б заздалегідь докладніше пошарити в ніті на предмет надгробка Салтичихи (Салтикова Дар'я Миколаївна), а так. Пам'ятала фото в його книзі, до того "кам'яного кола" і прийшла, а дарма, хоч і пам'ятала, що це лише художнє припущення. Прошарила інфу після, обрала те, що меніздалося ближче до...
Стверджується, і не в одному джерелі, що її могила нижня, у центрі, Що там навіть видно напис, з того боку начебто, що закрив недавно саркофаг, що недавно завалився. У ролику під постом монах розповів, що це надгробок її старшого сина, який помер того ж року.
Якби заздалегідь знайшла, залізла б подивитися, чи спробувати промацати напис)
Цитати з різних джерел:
"Я і раніше зустрічав знімки саме цієї могили, але тоді ще пам'ятник не був упав і напис був видимий."
"До могили Салтичихи приходять ті, чиї родичі у в'язниці або під слідством. Вважається (кимось), що Салтичиха є захисницею ув'язнених."

Цитата у т.ч. - Мистецтвознавець М. Ю. Коробко, російський історик, письменник, архівіст, москвознавець, топоніміст, публіцист, журналіст. На фото нижче посилання на його ЖЖ.
"Однак у Салтичихи є і народний надгробок, то під яким вона похована згідно з таємним народним знанням, що передає з покоління в покоління! Зворушують зворушливі квіточки і напис, зроблений фломастером, в ній Салтичиха помилково названа Катериною."

Орієнтир звідси- справжній надгробок Салтичихи з надгробком, що завалився поруч, на території монастиря (вхід з великою дзвіницею) - від входу - до правої стіни монастиря. На фото - на задньому плані в районі вежі, трохи далі за білий хрест, там ще скульптура дівчини з вазоном. Хоча.. я сам напис все ж таки не дивилася.

Написи на камені спереду і праворуч, забула.. зліва начебто теж було.. чи ні.. не пам'ятаю.
А у списку похованих у некрополі Донського монастиря - Баскакові:
Баскаков Василь Васильович (1765-1794) – секунд-майор
Баскаков Іван Єгорович (1753-1798) - надвірний радник, дід поета Н. П. Огарьова
Баскакова (ур. Хитрово) Віра Петрівна (1743-1827) – його дружина
Баскаков Петро Васильович (ск. 1794) - поручик
Баскаков Олексій (p. 1761)
Баскакова Ганна Пилипівна (1817-1889) - дівчина

______

Дар'я МиколаївнаСалтикова 1730 - 1801.
**********

Про третини. Найчастіше її плутають із Дар'єю ПетрівнаСалтикової, Та й я спочатку.

На портреті зовсім іншапредставниця розгалуженого сімейства Салтикових. Більше того, уроджена Чернишова, Дар'я Петрівна, рідна сестра пушкінської "Пікової Дами" Наталії Петрівни Голіциної Дар'я Петрівна була одружена з фельдмаршалом Іваном Петровичем Салтиковим, сином героя Семирічної війни Петра Семеновича Салтикова. Тож вона Салтикова не за народженням, а через чоловіка. До "тієї" Салтичихи ці близькі до двору Салтикова мали дуже далеке відношення, сьома вода на киселі. А цей портрет - мініатюра роботи А.Х.Рітта, 1790-х років, з Ермітажу. Є парний портрет її чоловіка. А ось зображення Салтичихи досі невідомі, на жаль. Тож її злодійський образ ми можемо лише фантазувати. Дарія Петрівна у молодості. У Парижі її портрет писав Франсуа Друе, він у ДМІ Пушкіна в Москві. Так що ця Салтикова була хороша і не потворна. Про всяк випадок, мені можна вірити, я вже за цим Чернишовим книгу написав.
(цитата від av4)

**********************************

Отже, портретів Дар'ї МиколаївниСалтикової не збереглося, А публікацій величезна кількість...
".. Дарія Салтикова зжила зі світу десятки своїх селян. Майже всі вони були молодими жінками - серед жертв виявилося лише двоє чоловіків та п'ять дівчаток 11-15 років..."
"...служниця Параски Ларіонова - спочатку садистка били її сама, а потім віддала гайдукам, кричачи при цьому: «Бийте до смерті! Я сама у відповіді і нікого не боюся!" Забиту до смерті Парасковію повезли до Троїцького, кинувши в сани її немовля, який став дорогою. Тією ж дорогою везли Катерину Іванову, у якої конюх Давид бачив від бою ноги опухлі і з сідалища текла кров»..."
і т.д.

Наприклад, одна з публікацій:

__
Поміщиця Дарія Миколаївна Салтикова. Жінка-душогуб
У 1768 році поряд з Лобним місцем біля ганебного стовпа стояла поміщиця Дар'я Салтикова - знаменита Салтичиха, яка замучила як мінімум 138 своїх кріпаків. Поки дяк зачитував з листа скоєні нею злочини, Салтичиха стояла з непокритою головою, а на її грудях висіла дощечка з написом "Мучителька і душогубиця". Після цього її відправили на вічне ув'язнення в Іванівський монастир.

Дар'я Миколаївна Салтикова (у дівоцтві Іванова), дочка наближеного до Петра I думного дяка, котрий перебував у спорідненості з Давидовими, Мусіними-Пушкіними, Строгановими і Товстими. Народилася в 1730 в підмосковному селі Троїцьке (нині - селище заводу Мосрентген, що примикає до Москви в районі Теплого Стану). Її дід, Автоном Іванов, був великим діячем часів царівни Софії та Петра I. Вийшла заміж за ротмістра лейб-гвардії Кінного полку Гліба Олексійовича Салтикова (пом. близько 1755), дядька Миколи Івановича Салтикова, майбутнього найсвітлішого князя. У них народилося два сини, Федір (1750-1801) та Микола (пом. 1775), які були записані на службу до гвардійських полків.

Овдовівши у віці двадцяти шести років, отримала у своє повне володіння близько шестисот селян у маєтках, розташованих у Московській, Вологодській та Костромській губерніях. Слідчий у справі вдови Салтикової, надвірний радник Волков, ґрунтуючись на даних будинкових книг самої підозрюваної, склав список із 138 прізвищ кріпаків, долю яких треба було з'ясувати. Згідно з офіційними записами 50 людей вважалися «померлими від хвороб», 72 особи - «безвісно були відсутні», 16 вважалися «виїхали до чоловіка» або «тікали». За свідченнями кріпаків, отриманих під час «повальних обшуків» у маєтку та селах поміщиці, Салтикової було вбито 75 осіб, переважно жінок та дівчат.


видання о-ви "Друзі Дітей".

До смерті чоловіка за Салтичихою не помічалося особливої ​​схильності до насильства. Але приблизно через півроку після овдовіння вона розпочала регулярне побиття прислуги. Основними приводами для покарання були несумлінність у миття підлог або прання. Катування починалося з того, що вона завдавала провинилася селянці удари предметом, що потрапив під руку (найчастіше це було поліно). Провинившуюся потім пороли конюхи і гайдуки, часом до смерті. Салтичиха могла облити жертву окропом або обпалити їй волосся на голові. Також Салтичиха використовувала для катувань гарячі щипці для завивки волосся, яким вистачала жертву за вуха. Вона часто тягала людей за волосся і при цьому била їх головою об стіну тривалий час. Багато убитих нею, за словами свідків, не мали волосся на голові, Салтичиха рвала волосся пальцями, що свідчить про її чималу фізичну силу. Жертв морили голодом та прив'язували голими на морозі. Салтичиха не любила і розбивала закохані пари, які ось збиралися одружитися.
В одному епізоді дісталося від Салтичихи та дворянину Миколі Тютчеву – дідові поета Федора Тютчева. Молодий капітан, який займався в 1760 р. звіркою кордонів підмосковних володінь Салтикова із записами в земельному кадастрі, став коханцем молодої вдови. Усе було спочатку добре, але у січні 1762 р. Тютчев зібрався одружитися з дівчиною Панютиной.

(Салтикової було тоді 32, йому 42, а десь згадується - нібито він молодший за неї)

Салтикова вирішила знищити невірного коханого, причому зробити це в самому буквальному сенсі. Конюх Савельєв у два прийоми придбав 2 кг. пороху, який після додавання сірки і трута був загорнутий в легкозаймисту пеньку. Вийшла потужна бомба.
За наказом Салтикової було здійснено дві спроби закласти цю бомбу під московський будинок, у якому проживали капітан Тютчев та його наречена. Обидві спроби зірвалися через страх посланих кріпаків перед розплатою зірвалися. Несміливі конюхи - Іванов і Савельєв - були жорстоко випорота, але невдалі спроби підриву будинку змусили Салтикову переглянути план. Вона вирішила організувати засідку по дорозі проїзду капітана до Тамбова, куди йому належало вирушити у справах служби у квітні 1762 р. У засідці мали брати участь 10-12 мужиків з підмосковних маєтків Салтикової. Справа виходила неабияка: напад на дворянина при виконанні ним державного завдання тягнуло вже не на пограбування, а на змову! Це загрожувало чоловікам навіть не каторгою, а відсіканням голови. Кріпи Салтикової підкинули капітанові "підмітний лист" (анонімку), в якому попередили його про замах, що готується на нього. Тютчев офіційно повідомив владу про можливий напад і отримав як охорону на час проїзду в Тамбов 12 солдатів. Салтикова, дізнавшись про охорону капітана, останньої миті скасувала напад.

Скарга імператриці
Скарг на жорстоку поміщицю завжди йшло багато і за Єлизавети Петрівни, і за Петра III, але всі справи про жорстокості виявлялися вирішеними на її користь. Донощиків карали батогом, посилали до Сибіру. Вона не скупилася на подарунки владі, а, з іншого боку, прізвище було шановне.

Водночас Салтичиха вела зовні побожний спосіб життя. Вона робила пожертвування церкви та щорічно здійснювала паломництва до православних святинь, таких як Києво-Печерська лавра.
Початкові скарги селян призвели лише до покарань скаржників, оскільки Салтичиха мала багато впливових родичів, і їй вдавалося підкуповувати посадових осіб. Але двом селянам, Савелію Мартинову і Єрмолаю Ільїну, дружин яких вона вбила, в 1762 році все ж таки вдалося передати скаргу Катерині II, яка щойно вступила на престол.

Слідство
Хоча Салтичиха належала до знатного роду, Катерина II використала її справу як показовий процес, який ознаменував би нову епохузаконності.
Московської юстиц-колегією було виконано слідство, що тривало шість років. Наслідком займався безрідний чиновник Степан Волков та його помічник надвірний радник князь Дмитро Циціанов. Вони проаналізували лічильні книги Салтичихи, що дозволило встановити коло підкуплених чиновників. Слідчі також вивчили записи про рух кріпаків, у яких було зазначено, які селяни були продані, хто був відправлений на заробітки та хто помер.

Було виявлено багато підозрілих записів про смерті. Так, наприклад, двадцятирічна дівчина могла вступити на роботу як прислуга і через кілька тижнів померти. Згідно з записами, у Єрмолая Ільїна (одного із скаржників, який служив конюхом) померло поспіль три дружини. Деяких селянок ніби відпускали в рідні села, після чого вони одразу ж помирали або пропадали безвісти.
Вивчення архівів канцелярії московського цивільного губернатора, московського поліцеймейстера та розшукового наказу виявило 21 скаргу, подану на Салтичиху її кріпаками. Усіх скаржників повернули поміщиці, яка провела над ними власний суд.

Салтичиху взяли під варту. При допитах застосовувалася загроза тортур (дозвіл на тортуру отримано не було), але вона ні в чому не зізналася. Малоефективним виявилося і катування відомого розбійникау присутності Салтичихи з повідомленням, що вона буде такою. Можливо, вона була поінформована про те, що тортури до неї застосовані не будуть. Не спрацювали й умовляння розкаятися священика московської церкви Миколи Чудотворця Дмитра Васильєва.
Потім був проведений повальний обшук у московському будинку Салтичихи та в Троїцькому, що супроводжувався опитуванням сотень свідків. Були виявлені бухгалтерські книги, які містили інформацію про хабарі чиновникам московської адміністрації, а опитані розповіли про вбивства, повідомили дати та імена жертв.
Хабарі отримали начальник поліцеймейстерської канцелярії Молчанов, прокурор розшукового наказу Хвощинський, присутні розшукового наказу Вельямінов-Зернов та Михайлівський, секретар Таємної контори Яров, актуаріус розшукового наказу Пафнутьєв.

Чорно-біла ілюстрація. Зображення розправи поміщиці Подільського повіту Д.Н.Салтикова над селянами. (Велика Реформа. Т. 1 - М., 1911) (автор П.В.Курдюмов)

Навесні 1765 року слідство у московській Юстіц-колегії було формально закінчено та направлено на подальший розгляд у 6-й Департамент Урядового сенату.
За підсумками слідства Волков дійшов висновку, що Дарія Салтикова «безсумнівно винна» у смерті 38 осіб і «залишена в підозрі» щодо винності у смерті ще 26 людей.

Суд та вирок
Судовий розгляд тривав понад три роки. Зрештою, судді визнали обвинувачену «винною без поблажливості» у тридцяти восьми доведених убивствах та тортурах дворових людей. Однак сенатори не стали виносити конкретного вироку, переклавши тягар прийняття рішення на царюючого монарха - Катерину II.
Протягом вересня 1768 року Катерина II кілька разів переписувала вирок. Збереглося чотири власноручні нариси вироку імператриці.
2 жовтня 1768 року Катерина II направила до Сенату указ, у якому дуже докладно описала як накладене на Салтыкову покарання, і порядок його відправлення. На полях цього указу рукою Катерини біля слова поставлено він. Імператриця хотіла сказати, що Салтикова недостойна називатися жінкою.

Салтикова Дар'я Миколаївна була засуджена:
1. до позбавлення дворянського звання;
2. довічної заборони називатися родом батька чи чоловіка (заборонялося вказувати своє дворянське походження та родинні зв'язки з іншими дворянськими прізвищами);
3. відбуванню протягом години особливого «поносного видовища», в ході якого засудженій належало простояти на ешафоті, прикутій до стовпа з написом над головою «мучителька і душогубиця»;
4. до довічного ув'язнення у підземної в'язниці без світла і людського спілкування (світло дозволялося лише під час їди, а розмова - лише з начальником варти та жінкою-монахинею).

Крім цього, імператриця своїм указом від 2 жовтня 1768 постановила повернути двом синам все майно матері, до того часу що знаходилося в опікунському управлінні. Також вказувалося покарати посиланням на каторжні роботи спільників Дарії Салтикової (священика села Троїцького Степана Петрова, одного з «гайдуків» та конюха поміщиці).

Покарання засудженої Дарії Ніколаєвої було виконано 17 жовтня 1768 на Червоній площі в Москві. У московському Іванівському жіночому монастирі, куди прибула засуджена після покарання на Червоній площі, для неї було приготовлено спеціальну камеру, названу «покаянною». Висота відритого в ґрунті приміщення не перевищувала трьох аршин (тобто 2,1 метра), воно повністю знаходилося нижче за поверхню землі, що виключало будь-яку можливість попадання всередину денного світла. В'язня містилася у темряві, лише тимчасово прийому їжі їй передавався свічковий огарок. Салтичихе не дозволяли прогулянки, їй було заборонено отримувати та передавати кореспонденцію.
За великим церковним святамїї виводили з її в'язниці та відводили до невеликого віконця у стіні храму, через яке вона могла прослухати літургію. Жорсткий режим утримання тривав 11 років, після чого був ослаблений: засуджена була переведена до кам'яної прибудови до храму з вікном. Відвідувачам храму можна було дивитися у вікно і навіть розмовляти з в'язнею. За словами історика, «Салтикова, коли бувало зберуться цікаві біля віконця за залізними ґратами її застінка, лаялася, плювала і совала палицю крізь відкрите влітку віконце».

Соборна церква у колишньому Іванівському монастирі.
У лівій прибудові тримали ув'язнення "Салтичиху".

Після смерті ув'язненої її камеру було пристосовано під ризницю. Провела у в'язниці тридцять три роки та померла 27 листопада 1801 року.
Похована на цвинтарі Донського монастиря, де ховалася вся її рідня.
_________________
Цікаві факти

* Починаючи з 1764 року в Москві, а потім і по всій імперії була поширена чутка про те, що Салтикова не тільки вбивала селян, але вживала в їжу їхнє м'ясо. Слідству вдалося достовірно встановити абсурдність таких звинувачень.
* За деякими даними, у 1779 році (у віці майже 50-ти років) Дар'я Салтикова народила у в'язниці дитину від караульного солдата.
* Міський будинок Салтичихи в Москві знаходився на розі вулиць Велика Луб'янка та Кузнецький Міст, тобто на місці, де пізніше були збудовані будівлі, що належали нині ФСБ Росії. Садиба, де, як правило, вона робила вбивства та катування знаходилася на території селища Мосрентген (Троїцький парк) поряд із МКАД у районі Теплого табору.
* Салтыкову прозвали російський Маркіз-де-Сад. Або просто Салтичиха.
__________________________________
У Росії «Салтичих» було багато

«Другою Салтичихою» у народі називали дружину поміщика Кошкарова, яка жила в 40 роках ХІХ століття в Тамбовській губернії. Вона знаходила особливу насолоду в тиранстві над беззахисними селянами. У Кошкарова була визначена норма для катувань, від меж якої вона виходила тільки в крайніх випадках. Чоловікам потрібно було давати по 100 ударів батогом, жінкам - по 80. Всі ці розправи проводилися поміщицею особисто.

Прийменниками до катувань найчастіше служили різні недогляди по господарству, іноді дуже незначні. Так, кухаря Карпа Орлова Кошкарова вичерпала батогом за те, що в супі виявилося мало цибулі.

Ще одна «Салтичиха» виявилася у Чувашії. У вересні 1842 року поміщиця Віра Соколова забила до смерті дворову дівку Настасью, батько якої розповів, що пані часто карала своїх кріпаків «дранням за волосся, а іноді змушувала сікти різками та батогом». А інша служниця поскаржилася, що їй «паниня кулаком перешибла носа, а від покарань батогом на стегні залишився шрам, а взимку її в одній сорочці замкнули у відхоже місце, через що вона відморозила собі ноги»…
"текст звідси"
_________________

Хоча історія стовпової дворянки Салтикова стала відома, але скільки загублених душ залишилося приховано. Рахунок не на людей – власники душ, як у диявола.

«Репринт старовинних книг»

_____________
Салтичиха – не унікальне явищеу світовій історії. Ми знаємо імена не менш страшних злочинців. Наприклад, Жіль де Ре – «Синя борода» – убив у XV столітті понад 600 дітей, а угорська графиня Ержебет Баторі вже у XVII столітті замучила майже 300 людей. В останньому випадку збіг майже буквальний - графиня теж взялася за звірства після смерті чоловіка, і її жертвами теж були переважно жінки та дівчата. Правда, вона, за чутками, купалася в їхній крові, бажаючи зберегти красу, до того ж приносила жертви дияволу. З Салтичихою все було інакше - щонеділі вона ходила до церкви і ревно замелювала гріхи.

У 1768 році поряд з Лобним місцем біля ганебного стовпа стояла поміщиця Дар'я Салтикова - знаменита Салтичиха, яка замучила як мінімум 138 своїх кріпаків. Для жінки не є правителькою, це свого роду рекорд, найбільша кількість жертв в історії.

Поки дяк зачитував з листа скоєні нею злочини, Салтичиха стояла з непокритою головою, а на її грудях висіла дощечка з написом «Мучителька і душогубиця». Після цього її відправили на вічне ув'язнення до Іванівського монастиря.

Мальовничий, тихий, оточений хвойним лісом маєток Салтикових у підмосковному Троїцькому невдовзі після раптової кончини господаря перетворився на якесь прокляте місце. "Ніби чума оселилася в тих краях", - шепотілися сусіди. Але самі жителі «зачарованого маєтку» опускали очі і вдавали, що все як завжди і нічого особливого не відбувається.

А тим часом число кріпаків неухильно скорочувалося, а на сільському цвинтарі мало не щотижня з'являвся новий могильний горбок. Причиною незрозумілого моря серед салтиківських кріпаків була масова епідемія, а молода вдова, мати двох синів – Дар'я Миколаївна Салтикова.

Зі скаргою до КатериниII

Навесні 1762 року кріпаки Савелій Мартинов і Єрмолай Ільїн втекли, поставивши за мету дістатися до Петербурга і передати скаргу на свою господиню самій імператриці. Не лякали мужиків ні поліцейські облави, ні можливий похід етапом до Сибіру. Савелію так і зовсім втрачати не було чого. Після того, як Салтикова холоднокровно вбила трьох його дружин поспіль, селянин втратив надію на спокійне та щасливе сімейне життя.

Може, сталося диво чудесне чи небеса почули молитву доведених до крайнього ступеня розпачу кріпаків, але тільки «писемне рукоприкладство» – так називався лист до Катерини II – таки потрапило до рук імператриці. Государиню не збентежив ні дворянський титул обвинуваченої, ні її численні покровителі, і вже за кілька днів після прочитання скарги було порушено кримінальну справу проти Салтикової Дарії Миколаївни, яку звинувачували у численних убивствах та жорстокому поводженні зі своїми кріпаками.

Слідство у справі Салтичихи тривало шість років, було списано десятки томів та опитано сотні свідків, і всі вони розповідали, що після смерті чоловіка нова господиня маєтку ніби з ланцюга зірвалася. Ніхто не міг і подумати, що колись боязка і побожна 26-річна жінка стане найжорстокішим чином не лише знущатися з своїх кріпаків, а й по-звірячому розправлятися з кожним, хто зробить хоч найменшу помилку у веденні домашнього господарства.

За сім років Салтикова убила щонайменше 138 своїх підданих. Приводом для страти могло стати невдоволення пані якістю прання чи прибирання. Як пізніше розповідали свідки, що проходили у справі Салтикова, поміщиця приходила в шаленство через те, що якась дворова дівка не справлялася зі своїми обов'язками по дому. Вона хапала що під руку попалося і починала бити нещасну селянку. Потім могла обварити її окропом, видерти не один шматок волосся з голови або просто їх підпалити.

А якщо після багатогодинних розправ поміщиця втомлювалася, а жертва ще подавала ознаки життя, то її зазвичай приковували на ніч до стовпа. Вранці бузувірська кара тривала, якщо в засудженій ще таїлася хоч одна крапля життя.

Лише одиниці закатованих Дар'єю Салтикової були відпеті в церкві та поховані на сільському цвинтарі, як того вимагають християнські звичаї.

Тіла ж решти зникли безслідно. А в господарських книгах було зазначено, що «один втік, троє відправлено до наших вологодських та костромських маєтків, а ще близько десятка продано по 10 рублів за душу». Втім, у ході розслідування не вдалося відшукати жодну людину з цього списку.

Помста за нелюбов

Ця страшна жінка знаходилася в тісній спорідненості з Давидовими, Мусиними-Пушкіними, Товстими, Строгановими, оберталася у вищих колах суспільства, мала найвпливовіші зв'язки, але при цьому була абсолютно безграмотною і не вміла навіть писати. Достеменно відомо, що троїцька поміщиця була дуже релігійна. Вона кілька разів робила паломництва до християнських святинь і ніколи не шкодувала коштів на пожертвування. Але жорстока Салтичиха була повною протилежністю тієї Дарії Миколаївні, яку з повагою та повагою приймали у найкращих будинках Москви та Санкт-Петербурга.

Всі московські чиновники побоювалися братися за таку сумнівну справу, в якій кріпаки йшли проти своєї пані, та ще й такої впливової і титулованої. Зрештою, папка опинилася на столі у слідчого Степана Волкова. Він, людина безрідна і світська, відрізнявся неупередженістю і завзятістю, і з допомогою князя Дмитра Цицианова зміг успішно довести справу остаточно.

Скільки перешкод не чинила Салтикова слідству, але вийти сухий із води їй не вдалося. Кожен новий доказ тягнув за собою цілий ланцюжок злочинів. З'ясувалося, що задовго до того, як кріпаки передали скаргу Катерині II, в архівах московських інстанцій спокійно собі припадали пилом понад 20 таких же скарг, написаних раніше. Але жодній з них влада не дала ходу. А повальні обшуки в маєтках Салтикової та вилучені рахункові книги вказували на те, що чиновники цих відомств отримали від Дарії Миколаївни багаті подарунки чи якусь фінансову допомогу.

Може, тому сама поміщиця протягом усього слідства була не тільки впевнена в благополучному звільненні, але й продовжувала всілякими способами залякувати своїх кріпаків. Тим не менш, Катерина II була вкрай ображена поведінкою своєї підданої, яка створила якусь модель «держави в державі», заснувала свої закони, одноосібно вирішувала «кого стратити, а кого милувати», і тим самим звела саму себе в ранг царської особи.

У процесі розслідування з'ясувався ще один факт, який вивів слідство на новий рівень.

Виявилося, що, крім розправ у своїх землях, Салтикова планувала вбивство свого сусіда-дворянина Миколи Тютчева. Дід відомого поета перебував у любовних відносинахз молодою вдовою, але одружитися зважився на іншу. Цілком можливо саме тому, що йому були відомі дивні нахили екзальтованої коханки. Дар'я Миколаївна божеволіла від ревнощів і образи. Вона вирішила помститися невірному коханому та його новій пасії.

За її дорученням довірені слуги, які не раз допомагали їй у домашніх розправах, придбали кілька кілограмів пороху. Цього вистачило б, щоб рознести до останньої цеглини весь московський особняк Тютчева, в який він тоді переїхав зі своєю нареченою. Але Салтикова вчасно усвідомила, що вбивство дворянина та кріпака – зовсім різні речі, та відмовилася від своїх кривавих намірів.

На другий рік слідства Салтикову взяли під варту. Тільки тоді залякані селяни почали неохоче розповідати про всі жахіття, свідками яких їм доводилося ніколи бути. Було повністю доведено 38 випадків смертей від рук поміщиці: жертвами стали 36 жінок, дівчат та дівчаток, і лише двоє молодих чоловіків.

Були і подвійні вбивства, коли поміщиця били вагітних жінок, поки у тих не траплявся викидень, а потім розправлялася і з матір'ю. 50 людей померли від усіляких хвороб та переломів, що стали результатами побоїв. Звичайно, залишалися ще десятки безслідно зниклих селян, чиї тіла не були знайдені, а сліди губилися, але доказів вистачило для найжорстокішого вироку.

Червона пахра - маєток Салтичихи

«Мучителька і душогубиця»

В архівах уціліли чотири чернетки-начерки у справі Салтикової, власноруч написані імператрицею. Регулярно протягом шести років вона отримувала звіти з докладним описомвсіх лиходійств поміщиці. У протоколах допитів самої Салтикової слідчий Степан Волков змушений був писати те саме: «Вини за собою не знає і обмовляти себе не буде».

Імператриця зрозуміла, що шансом на каяття поміщиця не скористалася, а за свою непохитність потурань не отримає. Треба було продемонструвати, що зло залишається злом, хоч би хто його творив, і закон у державі для всіх один.

Вирок, складанням якого Катерина II займалася особисто, замінивши у своїй прізвище «Салтикова» на епітети «нелюдська вдова», «потвора роду людського», «душа абсолютно боговідступна», набрав чинності 2 жовтня 1768 року.

Дар'я Салтикова позбавлялася дворянського титулу, материнських прав, і навіть всіх земель та майна. Вирок не підлягав оскарженню.

Друга частина вироку передбачала громадянську кару. Напередодні заходу по місту було розклеєно афіші, а титулованим особам розіслано квитки на страту їхньої колишньої приятельки. 17 листопада 1768 року, об 11 годині ранку Салтичиху вивели на Лобне місце Червоної площі. Там вона була прив'язана до стовпа з табличкою «мучителька і душогубиця» на очах у великої юрби москвичів, які з'їхалися на майдан задовго до того, як туди привезли засуджену. Але навіть годинне «поносне видовище» не змусило Салтикову покаятися.

Потім її відправили на вічне ув'язнення Донського монастиря. Перші одинадцять років вона була буквально живцем похована у викопаній у землі «ямі покаяною» глибиною в два метри і закладеними зверху ґратами. Світло Дар'я бачила лише двічі на день, коли черниця приносила їй мізерну їжу та огорок свічки. У 1779 році Салтичиха була переведена в одиночну камеру, яка розташовувалась у монастирській прибудові.

Іоанно-Предтеченський жіночий монастир, у якому уклали Дар'ю Салтикову. Фото: Public Domain.

У нових апартаментах було невелике вікно, через яке засуджена могла дивитись на світ. Але найчастіше приходили дивитися на неї. Кажуть, що Салтичиха плювала через ґрати на візитерів і намагалася дістатися до них ціпком.

Відвідувачам монастиря було дозволено як дивитись на засуджену, а й розмовляти з нею. Є чутки, що після 1779 року Салтикова народила дитину від солдата-охоронця. Колишня поміщиця містилася в кам'яній прибудові храму до смерті.

Померла Салтичиха 27 листопада 1801 у віці 71 року, провівши в ув'язненні 33 роки. Там же, у Донському монастирі було поховано на монастирському цвинтарі. Могила поміщиці-вбивці існує і донині, ось тільки ім'я лиходійки зовсім стерлося, а замість надгробної плити залишилася велика кам'яна кілка.

Сьогодні немає жодного свідчення про те, що Дарія Салтикова покаялася у скоєному.

фото: cemetery-ru

Сучасні криміналісти та історики припускають, що Салтичиха страждала на психічний розлад - епілептоїдну психопатію. Деякі вважають, що вона була латентною гомосексуалісткою. Встановити сьогодні достовірно це неможливо.

Унікальною ж історія Салтичихи стала тому, що справа про звірства цієї поміщиці завершилася покаранням злочинниці. Імена деяких жертв Дарії Салтикової нам відомі, на відміну імен мільйонів людей, закатованих російськими поміщиками під час існування кріпосного ладу у Росії.

Підмосковний маєток Троїцьке та село Теплий Стан, в якому чинила злодійства кровожерна поміщиця, були продані спочатку чоловікові рідної сестри Салтичихи, брянському дворянину Івану Никифоровичу Тютчеву, а потім Миколі Тютчеву, який разом із дружиною скуповував ділянки земель та. Через кілька років Тютчев стали досить заможними людьми, у володінні яких вважалися більше двох тисяч селянських душ.

Міський будинок Салтичихи в Москві знаходився на розі вулиць Велика Луб'янка та Кузнецький Міст, тобто на місці, де пізніше було збудовано будинки, що належали нині ФСБ Росії. Садиба, де, як правило, вона робила вбивства та катування знаходилася на території селища Мосрентген (Троїцький парк) поряд із МКАД у районі Теплого табору.

На каналі «Росія 1» триває показ серіалу «Кривава пані» про першу з відомих серійних убивць у Росії, поміщицю Дар'ю Салтыкову, яка жорстоко занапастила близько сотні своїх селян. Оскільки в документах XVIII століття про даму залишився лише вирок (Катерина II веліла знищити інші свідчення), автори серіалу були вільні додумати образ Салтичихи та її біографію. Вийшла мелодрама з дуже дозованим елементом садизму.

А як же була справа насправді? Пропонуємо згадати життя реальної Салтичихи - «виродка роду людського». Кого насправді любила, ненавиділа та вбивала легендарна поміщиця.

Щойно сучасники і нащадки не називали Дар'ю Салтикову, яка увійшла в історію під ім'ям Салтичихи: «чорною вдовою» та «чорною лиходійкою», «сатаною у спідниці», «дворянкою-садисткою», «серійною вбивцею», «кривавою поміщицею», « троїцькою людожеркою», «маркізом де Садом у жіночому образі»... Її ім'я багато десятиліть вимовляли зі здриганням, а імператриця Катерина Велика у вироку лиходійці, який вона особисто переписувала кілька разів, навіть уникала називати цю жінку-монстра «вона».

Історія, розказана режисером Єгором Анашкіним у новому серіалі «Кривава пані», близька до того, що сталося в реальному житті, але значно м'якше, ніж сувора дійсність. Бо якби режисер екранізував найстрашніші звірства, які, як розповідають, учиняла Салтичиха, - фільм, швидше за все, просто заборонили б.

Набожна дівчина з доброї сім'ї

11 березня 1730 року у сім'ї стовпового дворянина Миколи Іванова народилася дівчинка, яку назвали Дар'єю. Дід Дар'ї, Автоном Іванов, був помітним державним діячемепохи Петра Великого і залишив своїм нащадкам багату спадщину.

Як проходило реальне дитинство Даші Салтикової – достеменно невідомо. Відповідно до версії, показаної у фільмі, воно було нещасливим. Після смерті дружини Ганни Микола Іванов відправив доньку на виховання до монастиря з формулюванням «одержима бісами».

Франсуа Юбер Друе, "Портрет графині Дарії Чернишової-Салтикової", 1762 рік. Цей портрет довгий час вважався портретом Салтичихи

В юності дівчина з видного дворянського роду мала славу першої красунею, а крім цього, виділялася надзвичайною побожністю. Хоча реальна зовнішність Салтичихи – таємниця за сімома печатками. Як вона виглядала – достеменно невідомо, а ті портрети, які багато років вважалися портретами Салтичихи, насправді зображають інших жінок.

Найчастіше за портрети Дарії Миколаївни Салтикової приймали численні портрети її тезки та родички за чоловіком Дар'ї Петрівни Салтикової, уродженої Чернишової, дружини генерал-фельдмаршала Івана Петровича Салтикова, яка була молодша за поміщицю на 9 років.

У 20 років Дар'я вийшла заміж за ротмістра лейб-гвардії Кінного полку Гліба Олексійовича Салтикова. Рід Салтикових був ще знатнішим, ніж рід Іванових, - племінник Гліба Салтикова Микола Салтиков стане найсвітлішим князем, фельдмаршалом і буде видним царедворцем в епоху Катерини Великої, Павла I та Олександра I.

Незабаром Дар'я народила дружину двох синів - Федора та Миколу, яких, як тоді й було належить, від народження записали на службу до гвардійських полків.

Федір Лавров у образі Гліба Салтикова у серіалі «Кривава пані» (реальних зображень чоловіка Салтичихи не збереглося)

Це був типовий шлюб для свого часу – два знатні роди об'єдналися, щоб примножити багатство. Особливих свідчень ненависті до чоловіка, як і адюльтера з боку молодої дружини, правдоподібно показаних у фільмі «Кривава пані», історикам не попалося. Так само залишається невідомим, від чого глава сімейства помер через шість років шлюбу, залишивши 26-річну вдову з двома синами на руках – і величезними грошима. Згодом виникали версії, що Салтикова сама позбулася чоловіка, але вони історикам здаються безпідставними.

Багата вдова

Після смерті чоловіка Дар'я Салтикова стала надзвичайно багатою. Причиною було те, що її мати (яка, на відміну від серіальної версії, зовсім не була маніячкою-вбивцею) і бабуся жили в монастирі і відмовилися від сімейного стану.

Так, у 26 років молода мати двох синів стала одноосібною власницею шести сотень селян у підмосковних садибах, розташованих на території нинішніх селища Мосрентген та столичного району Теплий Стан. Міський будинок Салтичихи в Москві знаходився на розі Великої Луб'янки та Кузнецького Мосту. Були у пані та віддалені маєтки у Вологодській та Костромській губерніях.

Дарія Салтикова, що овдовіла, звичайно, інтерес до протилежної статі не втратила. Є свідчення про те, що вона крутила шашні із родичем чоловіка Сергієм Салтиковим. У серіалі «Кривава пані» його роль виконав Петро Риков. Слід сказати, що Сергій згодом справді став одним із фаворитів Катерини II. Крім того, деякі історики припускають, що саме він є біологічним батьком Павла I.

Коханець Салтичихи Сергій Салтиков / Петро Риков у образі Сергія Салтикова у серіалі «Кривава пані»

Вдова вела світський спосіб життя і одночасно славилася дуже побожною - кілька разів на рік робила паломництво до святинь, не шкодувала грошей на церковні потреби. Про страшні «забави» Салтичихи стало відомо лише через кілька років. А поки що, повернувшись додому після служби, вона сідала в крісло посеред двору, щоб вершити «праведний суд» над кріпаками.

Таємнича пристрасть

За розповідями свідків, свої садистські нахили Салтичиха почала виявляти приблизно через півроку після смерті чоловіка. У фільмі «Кривава пані» показується, що перші ознаки психічного захворювання проявилися у поміщиці ще в ранньому дитинстві – але історики таких свідчень не знайшли. Втім, режисер зазначає, що він не ставив за мету зняти історичний фільм, «Кривава пані» - це, швидше, страшна казка.

Очевидно, Дарія Салтикова почала «чіпатися розумом» саме після смерті чоловіка. За версією сучасної психіатрії, у неї була епілептоїдна психопатія - розлад психіки, при якому у людини часто трапляються напади садизму та невмотивованої агресії.

Августин Християн Рітт, «Портрет графині Дарії Петрівни Салтикової», 1794 рік, ще один портрет нібито Салтичихи

Перші скарги на її звірства, які були далеко ще не поодинокими, датуються 1757 роком. З кожним роком Салтичиха ставала все жорстокішою і витонченішою. За розповідями кріпаків, вона сікла їх до смерті - а якщо втомлювалася, передавала батіг або батіг помічникам - гайдукам, виривала у жінок волосся на голові або підпалювала їх, таврувала вуха молодих каленим залізом, обварювала окропом, заморожувала до смерті на морозі взимку, навіть ховала живцем.

"Салтичиха", Пчелін В.М.

Особливо Салтичиха любила катувати та мучити наречених, які готувалися до весілля. Вона влаштовувала цілі криваві уявлення, що завжди закінчувалися смертю молоденьких дівчат, посічених батогом. Кучер, конюх та ще пара підручних під суворим поглядом кривавої пані намагалися не покладаючи рук. Адже добре відомо, що своя шкура дорожча. Страх і жах панували у дворянському будинку: коротка ніч здавалася кріпакам райської. І кожен із них із завмиранням серця чекав ранку. А Салтичиха, що прокинулася, завжди встає не з тієї ноги і обов'язково знайде привід, щоб вирвати шматок волосся у дівчини, що проходить повз неї, або припекти їй обличчя розпеченим залізом або розпеченими щипцями.

Олександра Урсуляка в образі Салтичихи в серіалі «Катерина. Зліт»

Якось, у вересні 1761 року, людожерка як «прелюдія» до чергової страти своїх підданих на смерть забила поленом хлопчика Лук'яна Міхєєва. Красиві дівчатавикликали у Салтичихи особливу ненависть. Наприклад, вона намагалася бити вагітних жінок у живіт, обливала їх окропом і розпеченими щипцями виривала у своїх жертв вуха. Іноді цього їй здавалося мало: якось Салтичиха наказала кріпаку Феклу закопати в землю живцем. Невеликий, але показовий штрих до портрета вбивці: всі жертви обов'язково відспівував священик поміщиці. Що він відчував при цьому обряді, невідомо.

Ілюстрація роботи Курдюмова до енциклопедичного видання "Велика реформа", на якій зображені катування Салтичихи "по можливості в м'яких тонах"

Від психопатки страждали не лише селяни

Під гарячу руку поміщиці одного разу мало не потрапив відомий дворянин. Землемір Микола Тютчев – дід поета Федора Тютчева – тривалий час був її коханцем, але потім вирішив одружитися з іншою. За що й поплатився...

Влад Соколовський у образі Миколи Тютчева у серіалі «Кривава пані» (реальних портретів землеміра не збереглося)

Ця історія сталася на початку 1762 року. У поміщиці був роман із інженером Миколою Тютчевим. У результаті чоловік не витримав буйної вдачі Салтичихи і вирішив піти. Він посватався до Пелагеї Тютчева, та відповіла згодою. Молодята стали замислюватися про весілля, а Салтикова - про вбивство.

Так, у ніч із 12 на 13 лютого вона купила порох і сірку і послала конюха Романа Іванова підпалювати будинок колишнього коханця. Тільки зажадала простежити, щоб пара була вдома і згоріла живцем. Чоловік не виконав наказу, побоявшись убивати дворянина. За це його жорстоко побили. Вдруге поміщиця послала двох: Іванова та Леонтьєва. Однак і цього разу вони не наважилися, повернувшись до Салтичихи. Чоловіків побили батогами, але вбивати не стали.

Втретє вона послала одразу трьох кріпаків. Тютчеви вирушали в Брянський повіт у маєтку нареченої Овстуг. Їхній шлях лежав Великою Калузькою дорогою, де було влаштовано засідку. Кріпаки повинні були спочатку вистрілити в них, а потім добити ціпками. Але хтось попередив молодих людей про засідку, і в результаті вони втекли вночі манівцями.

Справа про зниклі душі

На люту поміщицю посипалися скарги, але Салтичиха належала до відомого дворянського роду, представники якого були генерал-губернаторами Москви. Всі справи про жорстокість виявлялися вирішеними на її користь. Мало того, найчастіше відбувалося все навпаки – скаржники поверталися до садиби, де їх били батогами та посилали до Сибіру.

Лише двом селянам, Савелію Мартинову та Єрмолаю Ільїну, дружин яких по-звірячому вбила Салтичиха, усміхнулася удача. У 1762 році їм вдалося передати скаргу Катерині II, яка щойно вступила на престол, яка вирішила використати справу садистки як показовий процес. Він ознаменував нову епоху законності та продемонстрував всьому московському дворянству готовність влади боротися зі зловживаннями на місцях.

Катерина II / Северія Янушаускайте в образі Катерини II у серіалі «Кривава пані»

Слідство у справі Салтичихи тривало шість років. З'ясувалося, що вона замучила та вбила принаймні 38 людей. Інші випадки зникнення безвісти більше сотні селян не вдалося записати на рахунок поміщиці. Але цього вистачило для того, щоб імператриця особисто підписала вирок Дар'ї Салтикової. Сенат, який мав за законом ухвалити вирок, відмовився це робити.

Найстрашніша чутка, яку говорили про поміщицю Салтикової, - що вона пила кров юних дівчат і була людожеркою. Цим, мовляв, пояснювалося те, що тіл чи поховань більшості душ, які вважалися безслідно зниклими, під час слідства, яке тривало понад п'ять років, виявити так і не вдалося. Вся справа будувалася на оповіданнях кріпаків.

Кадр із серіалу «Кривава пані»

Є версія, що гучна справа Салтичихи була вигідна Катерині Великої та її прихильникам - щоб морально послабити Салтикових і не допустити навіть гіпотетичної можливості зайняти російський престол представникам німецької династії Вельфів, до якої належали троє трагічно загиблих російських імператорів (Петро II, ) і яка полягала у спорідненості із Салтиковими. Тому цілком можливо, що історію злочинів поміщиці могли роздмухати.

Нерозкаяна

Численні впливові родичі Дарії Салтикової, включаючи губернатора Москви та фельдмаршала, доклали всі сили, щоб вона уникла смертної кари. Проте рішення імператриці було суворим. Своїм указом вона ухвалила надалі «називати це чудовисько мущиною».

У вересні 1768 року Катерина II кілька разів переписувала вирок. Збереглося чотири її рукописні начерки документа. В остаточному варіанті Салтичиха була позбавлена ​​дворянського звання та засуджена до довічного ув'язнення в підземній в'язниці без світла та людського спілкування.

Салтичиха була доставлена ​​на площу, на ешафоті її прив'язали ланцюгами до ганебного стовпа та зачитали царський папір. А перед цим були нещадно видерти катом священик і двоє зручних Дарії Салтикової. Через деякий час її посадили в чорний візок та повезли до Іоанно-Предтеченського жіночого монастиря. Тут на неї чекала «покаяна» камера – майже яма, куди не проникав навіть промінець світла. Тільки в хвилини, коли ув'язненої приносили їжу, дозволялося світло - негар свічки ставили поруч із мискою на час трапези.

Актриса Юлія Снігір у образі Салтичихи у серіалі «Кривава пані»

Через десяток років Салтичиху перевели в кам'яну прибудову соборного храму, де було маленьке загратоване віконце. Ходили чутки, що Дарія Салтикова якимось чином зуміла спокусити солдата, який охороняв в'язницю, і за 50 років народити від нього дитину. І, мовляв, випадковий коханець був підданий публічному прочуханку і відправлений до штрафної роти. Зауважимо, що жодного разу – ні на слідстві, ні на ешафоті – Салтичиха не визнає своєї провини і не розкається. І на обличчі її, лякаючи навіть досвідчених тюремників, гулятиме спокійна та тріумфуюча посмішка.

Іоанно-Предтеченський жіночий монастир, у якому уклали Дар'ю Салтыкову

Що дивно - душогубка, що відрізнялася відмінним здоров'ям, дожила до 71 року. В останні роки свого життя в'язня вже поводилася як справжня божевільна - голосно лаялася, плювалася, намагалася тикати в роззяв палицею. Поховали Дар'ю Салтикову на цвинтарі Донського монастиря, поряд із рідними.

Шляхетне російське дворянство сором'язливо заплющувало очі на дії послідовниць Салтичихи. Наприклад, поміщиця Віра Соколова у вересні 1842 забила до смерті дворову дівку Настасью, а в Тамбовській губернії селяни як вогню боялися дружини дворянина Кошкарова. Ця світська жінка, блискуча на балах, просто любила у своєму маєтку особисто січ батогом «грубих мужиків» і «дурних баб». А якась Салтикова, однопрізвище Салтичихи, три роки тримала в клітці біля ліжка дворового перукаря. Втім, це лише кілька задокументованих випадків, скільки їх було насправді – страшно уявити.